Найпоширеніша версія про походження назви «Бровари» пояснює її від польського слова «бровар» — пивовар. Однак, цьому існують серйозні заперечення, а саме: по-перше, іншомовні назви у автохтонного (місцевого) населення затримуються ненадовго. Якщо розмістити назви, споріднені з Броварами на карті України, то побачимо, що кількість їх зменшується у міру просування на захід. Хоча, якщо дотримуватися версії про польське походження слова, усе повинно бути навпаки: Київщина, Полтавщина і Черкащина, де фіксуються подібні назви, були «під поляками» 85 років, а західно-українські землі — понад 200 років.

По-друге, у документальних джерелах не зареєстровано згадок про те, що в Броварах існувало пивоваріння. У наших краях, як пише у своїй книзі «Золота очеретина» Володимир Гузій, були поширені винокурні, ґуральні, а ще раніше в селах з меду диких бджіл варили питво, яке звалося медом. Мірою такого напою була «провар» меду. Це, як зазначає автор, один із можливих варіантів виникнення назви «Бровари» (з Провари), оскільки існує запис у щоденнику одного з богомольців із Смоленська, котрий у 1797 році купив у Проварах оселедця, ідучи в Київ.

Побутує твердження і про те, що назва нашого міста походить від «бравих ворів» — розбійників із Броварського лісу. Але ця версія ґрунтується тільки на народних переказах, до того ж пізнього походження. Традиції розбійництва, хоч і сягають билинних часів, але остаточно оформилися лише, мабуть, за козаччини, коли броварські напівкозаки-підпомічники займалися розбоєм у бору, на дорозі з Києва до Чернігова. Вірогідно, що легенду про «ворів» використав у своєму творі і Тарас Шевченко, змалювавши образ Варнака, який вийшов із ножем із Броварського лісу. Більше того, у документах, які датуються 1863 роком, зазначено: «В давнее время Бровары, окруженные глухим лесом, известны были за гнездо воров, старая закваска еще и ныне есть в жителях... Целая половина Остерского уезда (Задесенская) не доставляет столько хлопот и трудов исправнику, сколько одни Бровары...». Та ми вважаємо, що і ця версія непереконлива з тієї причини, що в давнину словом «вор» називали політичного злочинця, якими й були броварські «вори», а не звичайного грабіжника, котрий визначається як «тать». Напевне, згодом слово «вор» утратило своє першопочаткове значення і почало вживатися як визначення всякого правопорушника.

Цікавою є й гіпотеза, яку висунув Микола Барбон. Він пише: «Польські та литовські воєводи мали на цій території броварки, у яких випалювали селітру для пороху. Зручнішого місця для такої справи годі було й шукати, бо навколо вистачало соснових дров та іншої деревини. Готовий порох легше було транспортувати, ніж деревину для випалювання селітри». В даному випадку «броварки» — це місця випалювання селітри. Так само тлумачать назви населених пунктів, подібних до назви «Бровари», і жителі Полтавщини.
 

Але якщо легенди про варіння пива та меду, а також про випалювання селітри ще якось пояснюють назви населених пунктів, то незрозуміло, чому «броварками» називають водні об'єкти (річка та джерело в Переяслав-Хмельницькому районі). Звернувшись до полтавських переказів, знаходимо, що «броварками» там називають вали, скіфські кургани, в одній із легенд є опис річки «з високим берегом». Мабуть, «броварка» — це якесь застаріле українське слово, що могло означати підвищення взагалі. Досить порівняти у зв'язку з цим давньоруське слово «вара» — «пагорб, гряда».

У документах, датованих 1653 роком, наше місто назване «Бровари або Буробари». Через те, що подає цю назву іноземець (Павло Алеппський), вважаємо за доцільне провести аналогію з грецьким словом «борборос» — баговиння, древньоіндійським «барбурамі» — вода тощо. Найбільш цікавими при порівнянні є українсько-балканські паралелі: у південнослов'янських мовах, як і в українській, присутні слова з коренем «бар», що означає «мокре місце».

Отже, можна вважати, що назва «Бровари» утворена від слів, які означали підвищення або горб, розташований у болотистій місцевості, тим більше, що історичний центр міста, окреслений вул. Разіна і Толстого з одного боку та вул. Леніна і Тургенєва — з іншого, дійсно є підвищенням неправильної форми. Люди, які селилися тут, акцентували наявність цього горба у назві свого поселення, оскільки навкруги були річки і заболочена місцевість. Звернімо увагу — це район розвилки, де фіксувались археологічні знахідки різних епох: люди жили тут із давніх-давен. Місцевість навколо пагорба справді була дуже заболоченою: ще на початку XX ст. в околицях міста знаходилось близько 20 різних за площею водних об'єктів-озер та їх залишків. Достатньо назвати озера Боже (або Вітковщина), Велике Плеховське, Довге, Монах, Рибне, Свідловщина, Стигло, Орловище, Велике та Мале Чорне, Озерянка та ряд інших, а також річку Русаву чи Трубайлів, залишки якої видно і дотепер.

Свідченням того, що люди населяли цю місцевість ще з дохристиянських часів, є легенди та перекази, а також самі назви. Так, наприклад, назва озера Боже та легенда про те, що в озері Орловище потонула церква, свідчать про давні язичницькі капища та місця поклоніння язичницьким богам.